“24 лютого ввечері зрозумів, що так, буде важко, але державу ми не втратимо,” – Кочевенко, офіцер 95-й окремої десантно-штурмової бригади

У програмі  “Час: Онлайн”  на “5 каналі” ведуча Марія Скібінська та офіцер 95-й окремої десантно-штурмової бригади, директор Міжнародного центру протидії російській агресії, юрист, психолог Юрій Кочевенко поговорили, як для 95-ї бригади почалась повномасштабна війна і який день став переломним, коли стало зрозуміло, що ЗСУ переможе рашистів.

“Я вам зізнаюся про речі, які ще нікому не казав. Коли почалося вторгнення, я своїм бійцям казав, що вас нічого не повинно засмучувати. Головне – не здаватися і не падати духом, я їм казав: “Треба буде – будемо відступати до Львова. Але все одно ми потім все повернемо. Головне – не здатися”. Тобто я за що говорю, що я бійцям казав, що, можливо, складеться така ситуація, що потрібно відступати до Львова. Це був не страх, а розуміння, що це саме така буде війна. Але вже й на тому етапі не було жодного сумніву в нашій перемозі. І я казав, що жодні втрати, жодні відступи нас не повинні в цьому зрушувати. Бо ми маємо в серці те, що не згасає, – і цей вогонь обов’язково переможе вогонь від їхніх ракет і їхньої артилерії”, – говорить Кочевенко.

І додає: “А зараз ми побачили, що цього не буде, що ЗСУ не тільки змогли встояти під цими ударами і зберегти українську державу… Ми взагалі не маємо забувати, що стояло питання знищення України. І всі сили оборони – і поліція, і ТрО, і вся нація, – ми встояли і відбили цей наступ. А зараз ми змогли навіть переломити хід війни, визволити частину наших територій. Нині війна входить в інший етап і я не знаю, яким він буде. Я думаю, що ми маємо бути готові не тільки до хороших новин, але стояти твердо у своїй вірі і впевненості, що кінцево ми переможемо, і щоб кожен на своєму місці робив все так, ніби ця перемога залежить від нього особисто.

Кочевенко також розповів, як його застало повномасштабне вторгнення. Армієць говорить, що мав погані передчуття, тому за місяць до повномасштабного вторгнення підписав короткий контракт на 6 місяців. Тому 24 лютого застало його в Торецьку в зоні ООС.

Як це було, армієць розповідає: “Усякі складні моменти. Звичайно, найперше – це 24 лютого, коли я о 3-й ночі прокинувся від того, що у радіостанцію я почув першу у своєму житті бойову команду “повітря”. І ти розумієш, що якийсь це флешбек у Другу світову війну, якого у тебе не може бути. Як у фільмах, коли кажуть “повітря” – і йде наліт ворожої авіації. Це ми зараз до цього звикли. А тоді, навіть для мене військового був до певної міри не скажу, що шок, бо ми цього чекали, але було оце почуття, що ось воно почалося. І коли ми спустилися в підвал, я реально не знав, чого чекати. Чи це будуть килимові бомбардування, чи масовані ракетні обстріли? Ми ж не знали, що там у них є і з чим на нас ідуть. Мабуть, Генштаб ЗСУ був краще обізнаний, але я говорю про наш рівень”.

“І коли були бойові зіткнення саме з тими частинами російських військ, що зайшли, то виявилося, що драматично вони нічим не відрізняються від тих найманців, з якими ми на Донбасі билися, не відрізняються, а подекуди ці навіть гірші, бо ті все-таки були досвідчені, а ці в перших колонах правді деякі вірили, що вони на навчаннях. І перший день, він був дуже важливий. Уже на вечір першого дня я зрозумів, що буде багато всякого важкого, але державу ми вже точно не втратимо”, – згадує Кочевенко.