На папері в Росії все виглядає добре – навіть ОДКБ

27/10/20 Незалежний журналіст,
Зінтіс Знотіньш
Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) була створена 15 травня 1992 року з ініціативи Росії та може вважатися ідеологічною спадкоємицею Варшавського договору, хоча і значно нижчої якості. Росія знала, що попередній військовий блок, який вона очолювала, підійшов до кінця, тому їй потрібно було створити новий, щоб протистояти НАТО. Таким чином, була створена ОДКБ, але її не можна вважати значущим військовим блоком.

В ОДКБ входять наступні країни: Росія, Таджикистан, Киргизстан, Казахстан, Білорусь і Вірменія. Жодна з цих країн, за винятком Росії, не може вважатися незалежною, тобто економічний і військовий потенціал всіх інших країн-учасниць ОДКБ призначений тільки для доповнення Росії. Це означає, що організація працює в інтересах Росії.

Крім ОДКБ, колишні радянські республіки приєдналися до Співдружності Незалежних Держав (СНД) – ще однієї кишенькової організації Росії. Це підводить нас до найцікавішого – можливості врегулювання нагірно-карабахського конфлікту або, якщо бути більш точним, неврегулювання конфлікту або зворотного мату.

Які держави найбільш безпосередньо залучені в ситуацію в Нагірному Карабасі? Безсумнівно, Вірменія та Азербайджан, але Росія і Туреччина також є ключовими гравцями у всьому цьому.

Для початку розглянемо стосунки між усіма залученими країнами.

По-перше, Вірменія й Азербайджан. Територіальна суперечка між двома країнами виключає можливість встановлення будь-яких мирних відносин. Точніше було б сказати, що обидві країни ненавидять одна одну. Але що дивно, вони обидва – держави СНД. Це справжнє визначення співдружності.

Далі Росія-Вірменія і Росія-Азербайджан. Росія і Вірменія входять в ОДКБ, СНД і Євразійський економічний союз, а Росія та Азербайджан є членами тільки в СНД.

Це означає, що Росія повинна мати більш тісні зв’язки і співробітництво з Вірменією, але насправді ситуація зворотна. У 2019 товарообіг між Вірменією і Росією склав 2,6 мільярда доларів, а між Азербайджаном і Росією – 3,2 мільярда доларів. Це означає, що Росія менше торгує з країною, з якою у неї більш тісну співпрацю, ніж з країною, з якою вона не має такої тісної співпраці.

Тепер настає найцікавіше – Росія підписала кілька угод про військове співробітництво з обома країнами і поставляє озброєння як Вірменії, так і Азербайджану.

Це таблиця, в якій порівнюються поставки російського озброєння в обидві країни за останні десять років:

Роки                             Вірменія                                                   Азербайджан
2009 – 2010      2 ЗРК С-300, 144 ракети 5В55У       100 протитанкових ракетних комплексів «Корнет»
2011                 10 БТР Тигр                                             2 ЗРК С-300, 200 ракет 48Н6
2011 – 2014 –                                                                     24 вертольоти Мі-35М
2010 – 2015 –                                                                     66 вертольотів Мі-8 і Мі-17
2012 – 2014 –                                                               18 самохідних гаубиць “Мста-С», 18 самохідних                                                                                           мінометних комплексів «Відень», 18 РСЗВ
2013 – 2014 –                                                                     2 ЗРК “Бук”, 200 ракет 9М317 і 9М38
2013 – 2015 –                                                               100 танків Т-90, 118 БМП-3 і 1000 керованих                                                                                                              ракет 9М117 «Кастет»
2013 – 2017 –                                                                                36 РСЗВ «Буратіно»
2016              4 ракетних комплекси “Іскандер”,

200 переносних ЗРК «Голка» –
2016 – 2017  6 РСЗО «Смерч»,

200 переносних ЗРК “Верба” ​​-
2017              100      протитанкових ракетних

комплексів «Корнет» –
2017 – 2018                                                                            24 протитанкових ракетних комплекси                                                                                                        «Хризантема», 800 ракет 9М123, 76 БТР-82.
2019                4 винищувачі Су-30, 2 ЗРК Тор-М1,

50 ракет 9М338 –

Ми бачимо, що Росія поставила більше зброї Азербайджану – не своєму союзнику по ОДКБ, Вірменії, а замість цього ворогові Вірменії.

Поставлене озброєння дозволяє зробити досить цікаві висновки. У звітний період обидві країни отримали озброєння для використання один проти одного. Наприклад, Азербайджан отримав 100 танків, а Вірменія – 100 протитанкових ракетних комплексів. Це далі вказує на те, що Росія бажає ескалації конфлікту в Нагірному Карабасі.

Про це також свідчить той факт, що Росія і Вірменія є державами-членами ОДКБ, а стаття 4 договору організації, 3 як і стаття 5 НАТО, передбачає взаємну допомогу в разі збройного нападу або погроз безпеки, стабільності і територіальної цілісності проти держави-члена – загроза одному члену вважається загрозою всім членам.

Конфлікт між Вірменією і Азербайджаном через Нагірний Карабах існує вже досить давно, але не схоже, що ОДКБ готова брати участь. Виникає логічне запитання – який сенс бути частиною організації, яка не виконує своє призначення? Додам, що діє не тільки ОДКБ, але і СНД. Це чому?

Відповідь проста: і ОДКБ, і СНД були створені з єдиною метою – просувати інтереси Росії. Зараз Росія отримує вигоду від війни між Вірменією та Азербайджаном, і, незалежно від того, яка країна вийде переможцем, справжнім переможцем буде Росія.

У певному сенсі Росія може вбити двох зайців одним пострілом, погодившись на обмежену війну, в якій Азербайджан повертає собі частину своєї території, але не загрожує існуванню Вірменії. Це буде величезна послуга для Азербайджану, і Москві навіть не доведеться втрачати Вірменію, тому що Вірменії більше нікуди йти. Отже, ОДКБ і СНД будуть абсолютно марні, якщо вирішать піти проти інтересів Росії.

Але є ще один гравець – Туреччина, яка, безумовно, підтримує тільки Азербайджан. Однак і тут є один цікавий момент: як ми знаємо, Туреччина є членом НАТО, але влітку 2019 року його закупила у Росії системи ППО С-400.

Багато країн є членами НАТО розкритикували Туреччину за це рішення, і США виключили Туреччину з програми винищувачів F-35.

Цікаво, що Туреччина закупила у Росії системи С-400, але тепер з’явилася інформація про те, що вона має намір використовувати ці системи в Сирії, в тому числі проти російської авіації. Також є версія, що Ердоган вживає заходів проти повторення минулих подій – коли відбулася спроба державного перевороту проти Ердогана, проти нього також були використані винищувачі F-16.

Ми також не можемо виключити іншу версію – таким чином НАТО набуло системи С-400. В такому випадку потреба Росії в грошах була більше, ніж її інтереси безпеки. Це не неможливо, тому що СРСР, а потім і Росія продавали Китаю свої кращі озброєння, щоб отримати трохи грошей. А тепер Китай обігнав Росію.

Повернемося до найважливішого: нинішня ситуація є безпомилковим сигналом для всіх країн-учасниць ОДКБ і СНД, що насправді обидві ці організації є лише інструментом просування інтересів Росії, тобто додатковими шаховими фігурами в руках Путіна.

Незалежний журналіст,
Зінтіс Знотіньш спеціально для МІЖНАРОДНИЙ ЦЕНТР ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДІ