Ехо війни: як зараз виглядають звільнені райони Азербайджану після російсько-вірменської окупації?
30.01.2023
Перемога ворога, деокупація власних територій, розмінування величезних за площею мінних полів, відновлення зруйнованих міст, інфрастуктури та спроби населення жити мирним життям після многорічних страждань – це шлях, який зараз проходить Азербайджан та майбутнє, яке чекає на Україну. Ми маємо можливість вивчити історію нашіх друзів та отримати безцінні уроки.
Під час Першої Карабаської війни у 1988-1994 роках росіяни зайняли доволі активну військову позицію. Російські війська брали участь у конфлікті на боці Вірменії.
У 1992-1993 роках вірменські та російські артилеристи обстрілювали міста та сели, вбивали мирних жителів не жаліючи навіть дітей, розкрадали все залишене майно, руйнували історичні пам’ятки та осквернбвали релігійні споруди – робили все, щоб стерти з окупованих територій історію іншої держави.
Майже за рік вірменські війська взяли під контроль близько 20% території Азербайджану, у тому числі й за межами Нагірного Карабаху – Лачин, Кельбаджар, Агдам, Фізулі, Джебраїл, Губадли, Зангелан.
За період збройного конфлікту 1988-94 року понад 30 тисяч людей загинули, близько мільйона стали біженцями та вимушеними переселенцями.
За допомогою російської пропаганди та великої російської діаспори у Канаді, США, Італіїї та Франції світом почала поширюватись інформація про нібито “визвольну війну проти геноциду, що був організований мусульманами” та виправдовування звірств, що чинили російські та вірменські війська.
Інформаційна війна була повністью виграна Вірменією.
Що отримали Вірменія та Росія :
- втрата Азербайджаном контролю над Карабахом та ексклавами республіки (які були оточені вірменськими територіями);
- створення на території Азербайджану псевдореспубліки Арцах, що контролювалась Вірменією (аналог лнр/днр у наші часи);
- поява російської військової бази у Вірменії (місто Ґюмрі), що дала можливість Москві тримати повний контроль над державою та впливати на Азербайджан;
- Вірменія стала надійним союзником кремлівському режиму на дипломатичному, військовому та інформаційному фронтах (наприклад зараз Вірменія в ООН активно підтримує вбивство українців у російсько-українській війні);
Багато років знадобилось Азербайджану щоб перетворити гострий біль втрати рідних на злість до ворога, зміцнити власну армію, навчити солдатів військовій та медичній справі по стандартам НАТО, закупити достатню кілкість техніки щоб нанести потужний удар вірмено-російській армії та всього за 44 дні деокупувати свої землі та відновити цілісність своєї держави.
Контрнаступальна операція азербайджанських військ “Залізний кулак” із масштабним застосуванням авіації, бронетехніки, артилерії, ударних БПЛА розпочалася 27 вересня 2020 року.
26 років Росія використовувала вірменів у своїх цілях, а у “момент потреби” зрадила своїх союзників не надавши обіцяної військової допомоги Вірменії.
Після тяжких боїв 44-денної війни азербайджанським військам вдалося встановити контроль над містом Джебраїл та селищем Гадрут, після чого вірменська армія відступила.
Азербайджан повернув значні території, включаючи міста Фізулі, Зангелан, Губадли. Останньою битвою війни стала виграна Азербайджаном битва за стратегічно важливе місто Шушу.
Переможну Другу Карабаську війну 2020 року в Азербайджані тепер називають Вітчизняною.
* * *
Після перемоги перше з чим зіткнувся Азербайджан – це очищення звільнених територій від вибухових предметів. Щільність мінування дуже висока (особливо на територіях історичних та релігійних об’єктів), мільйони уламків та гільз уповільнюють процес розмінування у десятки разів.
Спеціальний представник президента Азербайджану на звільненій частині Карабахського економічного регіону Араз Іманов розповів про наслідки російсько-вірменської окупації територій Азербайджану.
Позиція першої лінії оборони російсько-армянськіх окупантів в Карабаху. Дорога у бік міста Фізулі.
На цьому місці колись були посадки винограду, а зараз ця теріторія щільно замінована. Як наголошує Араз Іманов – до моменту коли ці поля стануть безпечні пройде не меньш ніж 20 років.
Особлива агресія перепала на релігійні споруди. У Карабасі на початок війни налічувалося 69 мечетей, зараз їх залишилось всього дві.
Окупанти навмисно утримували свиней у святих для мусульман місцях та оскверняли стіни мечеті малюнками чортів і непристойними висловами.
Це, наприклад, зруйнована мечеть 19 століття в Фізулінському районі.
А це азербайджанське місто Фізулі, яке було захоплене під час Першої Карабахської війни та знаходилось під вірмено-російською окупацією 27 років. Журналісти на власні очі побачили свідчення звірств.
Внаслідок терору в період окупації 105 тисяч мирних жителів загинули, було зруйновано цивільні будинки, заводи, фабрики, школи, лікарні, дитячі садки. Ворог розумів, що ці землі йому не належать і рано чи пізно місто повернеться до Азербайджану, тому нищив абсолютно все на своєму шляху.
Місто Фізулі та навколишні території визволили 17 жовтня 2020 року.
Місто Гянджа – друге за величиною місто Азербайджану. Ракетні удари по мирному населенню стали однією з найрезонансніших подій 44-денної війни в Карабаху у 2020 році. За час Другої Карабахської війни Збройні сили Вірменії обстрілювали Гянджу 5 разів (4, 5, 8, 11, 17 жовтня), незважаючи на запровадження з 10 жовтня режиму гуманітарного припинення вогню.
В результаті 26 людей загинули, 175 отримали поранення, завдано серйозних збитків об’єктам цивільної інфраструктури та транспортним засобам.
Зруйноване місто Агдам, яке було захоплене вірменськими та російськими силами у 1993 році під час першої війни в Нагірному Карабасі.
Його населення було понад 70 тисяч людей. Не бажаючи здавати своє місто жителі чинили потужний опір окупантам, за що були жорстоко вбиті. Агдав боровся до останнього, поки російсько-вірменська артилерія не стерла його з лиця землі.
За майже 30 років окупації не було відновлено жодного будинку.
Нажаль, Азербайджан ще не повернув всі свої землі, але без жодного сумніву йде до цього. На азербайджанських територіях, біля міста Ханкенді, досі перебувають російські “миротворці”, які нібито “захищають населення від агресії з боку азербайджанців”, але насправді займаються нелегальним видобутком золота у регіоні.
За 30 років тактика росіян не змінилася. Все, до чого торкається росія, перетворюється на попіл і страждання.
Те, що зараз відбувається в Україні – вже відбувалося в Азербайджані. Наша помилка у тому, що ми нехтували уроками історії, безтурботно вживаючи російську культуру та не створюючи перешкод для впливу Росії на внутрішні справи України після набуття ій незалежності.