Обережно: кремлівські наративи «НАТО без України» досягли португальської преси
13.01.2022
Запис у мережі Facebook на сторінці Олександра Калініченко, юриста-міжнародника, керівника проекту Нотатки Атлантіста.
Шановні працівники МЗС України, дипломати і міжнародники, українська громадо в Португалії, звертаю Вашу увагу на статтю «Україна в НАТО. Історична помилка», що опублікована у виданні Observador:
Автор статті Ricardo de Oliveira Ai-Ai є магістром міжнародних відносин та європейських студій (https://www.facebook.com/ricardoddoliveira).
Серед найбільш знакових перлів автора можу зупинитися на наступних:
– “Вихід полягає не в тому, щоб прийняти Україну у військовий альянс «де-юре», а в тому, щоб зберегти її як зону, де не можна розміщувати озброєння, і регіон, який би об’єднував Росію та Західну Європу”;
– “Росія чудово розуміє, що основним завданням НАТО є задушити владу Кремля так, щоб найбільша ядерна держава нашої планети опинилася в позиції військового та економічного відставання”;
– “У 90-і та 00-ті роки, після розпаду СРСР у 1991, Західна Європа та США скористалися економічною слабкістю Росії, щоб поширити свою сферу впливу на східні країни, включивши їх до ЄС та НАТО. Москва сприйняла це як одну з найбільших втрат так званого російського життєвого простору за останні століття”;
– “Перший і цілком закономірний страх Росії – вторгнення Заходу. Таке вже кілька разів траплялося, найвідоміші спроби нападів здійснили Наполеон у 1812 році та Гітлер у 1942 (!?)”;
– “Другий страх росіян – частковий чи повний розпад самої країни. Росія – одна з найбільш багатонаціональних, багатомовних та поліетнічних країн світу. У результаті ці народи можна тримати разом лише силою та авторитаризмом держави. Москва добре розуміє, що демократизація призведе до повної дезінтеграції Росії у вигляді, у якому її знаємо”;
– “Для Росії Україна — це не просто величезний бар’єр на шляху загарбників (вона, до речі, відіграла важливу роль у уповільненні просування нацистської армії під час операції Барбаросса), а й основна траса для газопроводів і нафтопроводів”;
– “Київ, Москва та Мінськ об’єднані спільним цивілізаційним джерелом, вони нащадки одного культурного предка, Київської Русі, країни, що існувала у IX-XIII століттях. Ця слов’янська держава-прабатька сприймається Україною, Росією та Білорусією як колиска їхньої нинішньої культури, хоча столицею та основним містом цієї майже міфічної держави для російських країн був Київ, сьогоднішня столиця України”;
– “Для російського народу Київ має приблизно таке ж значення, як Афіни, Рим та Париж для Заходу. Афіни – колиска цивілізації та наших універсальних цінностей, Рим – колиска величі, а Париж – свободи. Ми ніколи не змирилися б з тим, що ці міста були б захоплені ворожим блоком”;
– “Інтеграція України до Північноатлантичного альянсу – це не що інше як історична помилка. Таке рішення може серйозно підірвати дипломатичні відносини між Європою та Росією, а це зовсім не входить до наших інтересів. Крім того, воно може спричинити несподівану внутрішню нестабільність у самій Росії, що теж зовсім недоречно”.
На мій експертний погляд стаття є низькопрофесійною (вибірковість і некоректність приведення історичних фактів) та підсвідомо ретранслює російські наративи щодо України в стилі Пєскова&co. Втім, оскільки ця точка зору наразі майже безальтернативно пропагується в португальській пресі, вона не повинна лишатися без нашої реакції.
Дуже сподіваюсь, що наш МЗС та диппредставництво у Лісабоні елегантно нагадає у ЗМІ місцевій аудиторії яку роль відіграло НАТО для демократизації самої Португалії з Салазаром на чолі, і чому їх країна зрештою опинилася серед країн-засновників Альянсу 1949 р. Подібна паралель дасть португальському суспільству більш зважений і, власне, стратегічний погляд на роль нашого членства в НАТО для безпеки всієї Європи. Наразі Україна знаходиться в авангарді збройної боротьби за свободу обирати власну долю, за суверенітет і недоторканність кордонів.
Змальована автором статті формула «Україна об‘єднує Схід і Захід як нейтральна зона», «Україна це міст між Європою і Росією» або «частина великої історичної спадщини східного сусіда» – це шлях до капітуляції Заходу і повторення Мюнхена-1938.
Під час екзистенційного безпекового діалогу Заходу з Росією, оперативна інформаційна відповідь України, на моє переконання, важлива для усвідомлення ролі України в Північноатлантичному Альянсі, а не «передачі нас» в ефемерну буферну зону позаблоковості (тобто Путіну), з чим заграє у своєму есе пан Рікардо де Олівейра, намагаючись легітимізувати в очах португальців сьогоднішню агресію Росії та підводячи читача до думки про необхідність “стратегічної” паузи у відносинах Україна-НАТО.
За наполегливою порадою колег та українських резидентів Португалії дещо глибше дослідив позицію місцевого експертного середовища з питання євроатлантичної перспективи України. Поверхневий контент-аналіз публікацій показав, що моє занепокоєння виникло не на «порожньому місці». Є Україні над чим та з ким працювати в Лісабоні.
Зокрема, наведу цитату з вчорашнього інтерв‘ю португальського експерта Альваро Васконселоса, колишнього директора Інституту досліджень безпеки Європейського Союзу (https://www.rfi.fr/…/20220111-crise-ucraniana-uma-ades…):
«Якщо ми думаємо про майбутнє України, про заможне й демократичне майбутнє, я не думаю, що вступ до НАТО є справді важливим.
Приєднання до НАТО українці розглядали як спосіб стримування можливого російського втручання на їхню територію, питання, яке стало більш гострим після анексії Криму та частини Сходу України.
Але справді важливим для України є її економічний, демократичний і політичний розвиток, де Україна має дуже серйозні проблеми.
А ще є перспектива інтимних стосунків з Європейським Союзом – я не кажу про вступ до Європейського Союзу, тому що ми вже бачили, що процеси вступу сьогодні надзвичайно складні і практично неможливі з огляду на всі проблеми, які стоять перед Європейським Союзом, – але тісніша асоціація, дуже довгострокова перспектива членства, здається мені набагато більшою гарантією демократичного та стабільного майбутнього для України, ніж розширення НАТО для України.
Я завжди вважав, що розширення НАТО – це погана ідея, я думаю, що воно нагодує російських націоналістів, воно ні для чого не служить, крім як посилення напруги, воно не вирішує суттєвих проблем України. Європейський Союз і довгострокова перспектива того, що Україна стане членом ЄС – важливіше. Відкрийте ці двері і скажіть, що ось тут для українців приходить безпека, поки американці обговорюють питання військових маневрів, що НАТО визнає, що в Європі більше немає американських ракет далекої дії, які можуть досягти Росії, все це буде бути частиною переговорів.
Питання про НАТО, яке є центральним питанням для росіян, оскільки вони створили таке уявлення про потенційну загрозу, питання сьогодні надзвичайно складне, тому що, з одного боку, європейці, можливо, хотіли б відмовитися від цієї перспективи членства України в НАТО, але з іншого боку це зараз капітуляція. Це квадратура кола, вирішити цю задачу надзвичайно важко».
Власне, бачимо ще одну хибну точка зору: “проміняйте колективну безпеку для України в НАТО на більш тісну інтеграцію з ЄС (навіть не початок перемовин про членство)”.
Отже, як з експертним середовищем, так і з громадською думкою Португалії варто попрацювати, якщо ми не хочемо бути виключно “туристами” в Іспанії цього літа.
Нагадаю, португальська преса, це не лише ЗМІ невеликої країни на Піренейському півострові з населенням в 10 млн., це вікно у португаломовні країни з населенням більше 220 млн. Португальська сьогодні – одна з офіційних мов ЄС, Меркосур і Африканського союзу.
P.S. Щоб витримати пресинг опонента з його «мережею впливу» на Заході, маємо креативно наводити свої аргументи, давати альтернативну точку зору. Я не закликаю «перестрілюватися агітками» в стилі МЗС РФ, навпаки: можемо запросити португальських журналістів на Донбас, організувати зустріч з лідерами думок та волонтерами в Києві, ну і написати якісну сумісну статтю для португальських ЗМІ з викладенням безпекової логіки України.
Хоча наступний саміт НАТО, звісно не в Лісабоні, але зовсім поруч – в Мадриді, тому очікуємо на активну українську інформаційну присутність на Піренеях.
Прошу включитися! 
