«Північний потік-2»: три мети Путіна та як його зупинити

17.11.2021 Вимк. від Editor
«Північний потік-2»: три мети Путіна та як його зупинити

Росія вже використовує енергоресурси як зброю

У численних повідомленнях про діжку меду під назвою «Хартія стратегічного партнерства Україна—США» була і ложка дьогтю: адміністрація США не має намірів змінювати позицію щодо «Північного потоку-2». Держсекретар Ентоні Блінкен укотре зазначив, що у Вашингтоні стежать за тим, щоби Росія не використовувала енергоресурсів як зброю, а якщо Росія спробує це зробити або здійснити подальші агресивні дії проти України, то США й Німеччина сповнені рішучості вжити відповідних заходів. Що приховується за цією дипломатичною сліпотою американської адміністрації, яка явно не відповідає реаліям?

«Північний потік-2» і оновлена Хартія стратегічного партнерства Україна—США

 

Угодницька позиція адміністрації Байдена щодо путінського проєкту «Північний потік-2» уже вартує їй іміджевих і репутаційних втрат, які нашаровуються на афганський колапс і наростаючі внутрішньополітичні та економічні проблеми США. До того ж такий підхід одразу вступає в протиріччя із щойно підписаною Хартією, причому із ключовими пунктами двох її розділів — «Безпека та протидія російській агресії» й «Економічна трансформація».

Так, у першому із зазначених розділів ідеться про таке: «Сполучені Штати мають намір підтримувати зусилля України щодо протидії збройній агресії, економічним та енергетичним порушенням… у тому числі шляхом збереження санкцій проти чи пов’язаних з Росією та застосування інших відповідних заходів…». У другому — «Сполучені Штати залишаються вірними курсу підтримки енергетичної безпеки України і мають намір підтримувати зусилля України стати енергетично незалежною… а також перешкоджати Кремлю у використанні енергії у якості геополітичної зброї».

Здавалося б, санкції проти «Північного потоку-2» якраз добре вписуються і в безпековий, і в економічний треки оновленої Хартії. Але замість активних дій ми спостерігаємо пасивність адміністрації США. На тлі активного використання Росією газу як зброї у Білому домі все ще цього не бачать. Подібно тому, як не бачать цього і в Берліні.

А з Берліном у Вашингтона є спільна позиція, що випливає зі спільної заяви Байдена і Меркель від 21 липня. У ній мова йшла про те, що Німеччина зобов’язується використовувати всі наявні важелі впливу, щоб сприяти подовженню на десять років угоди про транзит газу через Україну, включаючи призначення спеціального представника для підтримки переговорів, які мають розпочатися якомога швидше і не пізніше 1 вересня. Вересень давно минув. Ні переговорів, ні, тим більше, нової угоди.

Ескалація заради деескалації

 

Події, що відбуваються на газовому ринку Європи, де «Газпром» — домінуючий постачальник із часткою понад 40%, потрібно оцінювати не стільки в системі ринкових координат, скільки в системі військової стратегії та гібридних спецоперацій, які в Росії відточено до досконалості за останні сім років після початку агресії проти України.

Російська доктрина, відома на Заході як «ескалація заради деескалації», нині демонструється на газовому театрі воєнних дій у Європі. Ескалація поступово відбувалася після вигідних для Кремля липневих домовленостей Байдена—Меркель щодо «Північного потоку-2», досягнувши пікових значень на споті під 2 тис. дол. за тисячу кубометрів газу на початку жовтня. Наприкінці жовтня Росія «раптом» стала демонструвати «турботу» про Європу. Через західні ЗМІ було закинуто тезу «Росія хоче знизити ціни на природний газ у Європі приблизно на 60% у довгостроковій перспективі».

Газову деескалацію Путін доручив здійснити Міллеру показово, в ефірі, — розпочати після 8 листопада закачувати газ до підземних сховищ (ПСГ) «Газпрому» у Європі. Що й стали виконувати. І річ тут не в тому, що норвежці піддали трохи більше газу на ринок ЄС, а в Брюсселі стали обговорювати можливість використати частину буферного газу з ПСГ взимку, щоб полегшити становище. Це елемент деескалаційного алгоритму, який не обов’язково зводиться до реального збільшення постачань задля покриття дефіциту газу на ринку ЄС. Наступні кілька днів після Путін—Міллер-шоу показали, що це більшою мірою імітація.

Удавана газова деескалація має на меті не тільки демонстрацію довгострокових намірів «Газпрому» знизити ціни. У поєднанні з пропозиціями перегляду газових відносин із компаніями з країн ЄС на основі довгострокових контрактів вона служить подальшому захопленню ринку. Таким чином, «Газпром» ще більше розширить свою присутність і цим поглибить залежність ЄС від РФ, і не лише в енергетичній сфері. Ми вже зараз бачимо дисфункцію ЄС за низкою критично важливих напрямів, передусім у протидії підривній діяльності РФ та її проксі-режиму Лукашенка проти Європи на східному кордоні Польщі.

Цілі Кремля

 

Мета Росії не зводиться тільки до того, щоб вичавити з Берліна та Брюсселя згоду на запуск та експлуатацію «Північного потоку-2». Вона триєдина. На додаток до зеленого світла для «Північного потоку-2» Росія хоче остаточно поламати енергетичне законодавство ЄС, яке кісткою в горлі російському монополісту, а головне — підірвати Green Deal. Останнє найважливіше, оскільки максимально збереже європейський ринок для російських газу, нафти та вугілля.

Чому це важливо для путінського режиму? Тому що Росія практично переміщує свій видобуток викопного палива в Арктику — на півострови Ямал, Гидан, Таймир. Це спричиняє критику з боку Євросоюзу як діяльність, що не відповідає кліматичним цілям ЄС, що їх Кремль позірно підтримує, але, як зазвичай, продовжує робити своє. Для Росії це означає перспективу запровадження обмежень з боку ЄС для екологічно та кліматично шкідливих інвестицій російських державних компаній у крихку та вразливу Арктику.

Згідно з уявленнями Кремля, надмірно залежні від постачання російських енергоресурсів країни ЄС, пройшовши через холодну зиму 2021/2022 років, будуть нездатні чинити опір як російським енергоресурсам, так і арктичним проєктам Росії та її газогонам через Балтійське та Чорне моря. Для непокірних діятиме газовий батіг загрози високої ціни, для слухняних — газовий пряник у вигляді преференцій. Як наслідок, жодних перешкод для російського арктичного видобутку не має бути.

Хід конем

 

Росія намагається надто не розганяти деескалаційного тренду. Повернути ціни на рівень 300–400 дол. за тисячу кубометрів не входить в її плани. Їй потрібні ціни на рівні 700–800 дол. на споті. Аби утримувати такий рівень, Москва задіяла Олександра Лукашенка як проксі-агента, що здатний додатково дестабілізувати ринок. Такий собі хід конем.

Погрози Лукашенка перекрити транзит газу до ЄС через газопровід Ямал—Європа хоч і викликали ціновий підскок, проте мають більше психологічний вплив на керівництво ЄС, яке, очевидно, не розуміє, що відбувається. Росія ж, звісно, відмежувалася від погроз із Мінська варіацією відомої формули «ихтамнет». Хоча виглядає це доволі смішно, адже всі магістральні газопроводи на території Білорусі повністю належать російському газовому монополісту. На офіційному сайті зазначено: «ВАТ «Газпром Трансгаз Білорусь» експлуатує білоруську ділянку магістрального газопроводу Ямал—Європа, що належить ПАТ «Газпром».

У Брюсселі відреагували, але загалом реакція така, якої й очікували в Москві. Єврокомісар з економіки Паоло Джентілоне висловився, що в питаннях постачання газу «ми маємо максимально використовувати наші відносини з країнами-постачальниками — державами Африки, Норвегією, Росією, і ми не дозволимо Лукашенку залякати нас своїми погрозами». Тобто в ЄС немає розуміння того, що Лукашенко (злий поліцейський) є лише виконавцем частини сценарію Путіна (добрий поліцейський), який і є ініціатором примусової трансформації газового ринку Європи під домінуючого гравця — «Газпром».

Перебуваючи в полоні химерних зобов’язань не санкціонувати «Північного потоку-2», Білий дім обмежив себе в інструментарії асиметричних відповідей діям Росії на інших напрямах. Зокрема, на білоруському, де Путін через Лукашенка влаштовує сеанс промацування Європи (ЄС і НАТО) гібридним багнетом міграційних потоків, а також на українському, де Росія вдається до концентрації сил і засобів уздовж кордонів України.

Чи змінить це рішення Конгресу у грудні, коли Сенат має затвердити оборонний бюджет США, до якого за шаблоном 2019 року включено відновлення санкцій проти «Північного потоку-2», причому в обов’язковому порядку? Палата представників уже підтримала це, тепер слово за Сенатом. Тому Росія і газпромівське лобі в Німеччині та ЄС поспішатимуть, щоб отримати сертифікацію оператора та запустити «Північний потік-2» до Різдва. Виглядає сумнівно, але виключати такого сценарію не можна.

Пропагандистськи це обставлятиметься як бажання Росії зробити різдвяний подарунок Європі, врятувати її від холоду. На це вказує і той факт, що, попри риторику про нарощування постачань газу до ЄС через ГТС України та Ямал—Європа, насправді ці постачання вийшли лише на контрактний рівень і не більше. Перехід незаповнених газпромівських ПСГ у ЄС на режим відбору означає, що на піку холодів це збільшить дефіцит газу в Європі. І Росія свідомо так діє.

Газовий і міграційний важелі тиску Росії на ЄС не вичерпують усього інструментарію Кремля. Роль ultima ratio regis — «останнього аргументу королів», на відміну від часів Фрідріха ІІ, коли все вирішували порох і свинець, у наш час відведено кібератакам на європейські енергомережі та норвезькі газопостачання в ЄС із Північного моря чи алжирські через Середземне. Технологія відпрацьована в РФ і вдало застосована в США атакою на Colonial Pipeline у травні цього року.

Трансатлантичний енергоміст

 

Усіма своїми діями Кремль «підказує» Європі вихід із проблем — запуск «Північного потоку-2» без обмежень. У вигляді бонусу навіть пообіцяє вплинути на режим Лукашенка в питанні міграційної кризи на польській і литовській ділянках кордону з ЄС. Якщо Євросоюз піде за кремлівським алгоритмом, то це означатиме крах американських зусиль зупинити деструктивний проєкт Росії, це буде найпотужніший удар по трансатлантичному партнерству і європейській солідарності, тріумф путінського режиму над байденівсько-меркелівським альянсом, над Заходом у цілому.

Чинити потрібно протилежно тому, чого хоче Росія. Саме про це фактично говорить Велика Британія. Міністр закордонних справ Елізабет Трасс закликала ЄС заблокувати сертифікацію «Північного потоку-2». Газопровід мав би потрапити мінімум під мораторій, як це пропонували німецькі «Зелені» влітку минулого року. Оператор NS2 AG має бути санкціонований. А головною відповіддю міг би стати механізм трансатлантичної енергетичної солідарності США з Європою у відповідь на дії Росії. Актом такої енергетичної солідарності може бути СПГ-міст у вигляді постачань партій скрапленого газу зі США до ЄС протягом зими 2021–2022-го.

До речі, успішний аналог існував у минулому. Берлінський повітряний міст 1948–1949 років, коли США та західні союзники у відповідь на радянську наземну блокаду Західного Берліна повітряним шляхом перекидали все необхідне для життєзабезпечення міста. Примітно, що з 2,34 млн тонн загального обсягу вантажів, перекинутих літаками, 1,44 млн тонн (понад 60%) становило вугілля (!) для забезпечення паливом місцевої електростанції та житла берлінців холодною зимою. Отже, це був передусім енергетичний міст.

Не виключаю, що цього зимового сезону знадобиться саме такий міст. Якщо, звісно, будуть наявні відповідне розуміння природи речей і політична воля у Вашингтоні, Брюсселі та Берліні. Подальша доля «Північного потоку-2» і гальмування російської агресії в Європі зараз у руках Сенату США. Але є й додаткові варіанти. Сподіваюся, що корпоративна дипломатія «Нафтогазу» та Оператора ГТС України тихо і непомітно продовжує робити свою справу.

 

Джерело: https://zn.ua/ukr/international/pivnichnij-potik-2-tri-meti-putina-ta-jak-joho-zupiniti.html