Пропаганда РФ: СOVID19 як привід переписати історію

Міжнародний центр протидії російській пропаганді продовжує огляд меседжів та наративів російської пропаганди, які вона транслює як власному населенню, так і мешканцям інших країн світу. Сьогоднішній огляд охоплює період з 20 по 25 квітня 2020 року.

Цього тижня найбільш резонансною подією стало підписання Путіним 24 квітня федерального закону щодо «перенесення дати закінчення Другої світової війни на 3 вересня». Цим же документом в РФ було скасовано пам’ятну дату 2 вересня, яка відзначається в усьому світі. Попри всю абсурдність та сміховинність цього кроку, його символічний сенс очевидний – Росія вкотре намагається переписати історію світу, зокрема, Другої світової війни, підкреслити свій «особливий шлях» та пригорнути увагу до своєї «виняткової ролі» у перемозі.

Водночас, інформаційний шум від підписання цього закону має знівелювати незручний для Путіна інформаційний провал позаминулого тижня, коли 16 квітня він був змушений скасувати Парад перемоги 9 травня, без оголошення нової дати проведення. В ювілейний рік (75 років з дня закінчення Другої світової), коли істерія «победобесія» нагніталась по всіх інформаційних каналах задовго до самих заходів, це стало дуже болючим рішенням. Адже на цей парад Путін запросив провідних лідерів з країн, які входили у антигітлерівську коаліцію. Було надіслано запрошення Дональду Трампу, Ангелі Меркель, Борісу Джонсону, Еммануєлю Макрону. Не зважаючи на катастрофічний стан із захворюваністю на COVD19 у РФ, запрошення світовим лідерам Кремль відкликати не став.

«Вочевидь, ситуація неминуче накладає свій відбиток, і ми з розумінням будемо ставитись до будь-яких рішень закордонних партнерів», – заявив спікер Путіна Дмитро Пєсков.

Парад до 75-річчя Перемоги кремлівські ідеологи також намагались використати для того, щоб вкотре проголосити пропагандистський наратив щодо «єдності РФ та України». Йшлося про те, що цей парад міг відвідати Володимир Зеленський. Про готовність відвідати парад у Москві також заявив співголова парламентської фракції ОПЗЖ Вадим Рабіновіч, який запропонував сформувати делегацію ВРУ для участі у цьому пропагандистському заході в РФ.

«Наші батьки та діди стояли разом, захищаючі Київ, Москву та Львів, тому у день 75-річчя Перемоги ми також маємо стояти разом», – заявив Рабіновіч.

Таке показове єднання з країною-агресором, спостерігання за парадом російських військ, які анексували Крим та окупували частину Донбасу, стало б ще одним іміджевим ударом для України, послабило б її позиції у переговорному процесі, та створило б додаткові перепони для відновлення територіальної цілісності.

Отже, епідемія COVID19 стала на заваді одному з найбільших пропагандистських заходів РФ цього року, який мав вирішити одразу декілька ідеологічних завдань. І те, що Путін пішов на такі іміджеві втрати, свідчить про серйозність ситуації з захворюваністю на новий коронавірус. Навіть офіційна російська статистика свідчить, що напередодні заяви Путіна, 15 квітня, у РФ було зареєстровано антирекорд – майже 3,5 тисячі нових випадків захворюваності на COVID19 (для порівняння: 13 квітня було виявлено 372 інфікованих, 14 квітня – 216).

Незалежні статистичні дані вказують на те, що у РФ кількість хворих  на новий коронавірус та померлих від цієї хвороби у декілька разів більше.

Скасування Путіним такого значущого іміджевого заходу, як парад Перемоги через пандемію нового коронавірусу також нівелює спроби кремлівських пропагандистів довести, що РФ, нібито «єдина країна у світі, яка гідно зустріла епідемію COVID19 і навіть допомагає іншим, на відміну від США та ЄС, які виявилися не готовими до пандемії». Щоб замаскувати «втрату обличчя»,  в офіційних джерелах інформації РФ намагались «підстелити соломку» та видати вимушено дію як «милостиве погодження» Путіна на «ініціативу з народу». Тому днем раніше, 15 травня, провідні інформаційні агенції РФ оприлюднили «Звернення ветеранських організацій до Путіна з проханням перенести парад Перемоги».

Цікаво, що хоча у тексті епідемія нового коронавірусу і називається головним чинником для перенесення параду, але йдеться не про ситуацію в РФ, де нібито, усе гаразд, а про «ситуацію у світі».

«На жаль, ситуація у світі призвела до того, що у цьому році 9 травня дати гарантію безпеки здоров’я при проведенні параду неможливо. У зв’язку з цим, від усієї ветеранської спільноти,  просимо Вас прийняти складне, але як ми вважаємо, справедливе рішення щодо проведення військового параду в іншу дату, коли відповідно до епідеміологічної ситуації це стане не загрозою, а дійсно святом миру та безпеки для всіх його учасників», – говориться у зверненні.

Одразу після заяви Путіна про перенесення параду новою можливою датою його проведення було названо 24 червня – на річницю першого післявоєнного параду 1945 року. З відповідною «ініціативою з низів» виступив генерал-майор РФ Сергій Липовий. Але вочевидь, масштаб епідемії COVID19 у РФ унеможливлює проведення заходу влітку. Отже, змінена «дата закінчення Другої світової» 3 вересня ймовірно розглядається Путіним як нова дата проведення параду. На випадок, якщо рівень захворюваності на новий коронавірус не дозволить провести захід у вересні, у РФ підготували запасний варіант – 7 листопада (дата проведення військового параду 1941 року).

Ще однією болючою темою для російської пропаганди цього тижня стало блокування Україною в ООН маніпулятивної резолюції РФ щодо послаблення санкцій у зв’язку з економічною кризою на тлі коронавірусу (22 квітня). Перед тим, 3 квітня, Україна, разом з США, ЄС, Грузією та Великобританією також заблокувала попередню спробу Росії провести в Генасамблеї ООН резолюцію, яка б створила умови для послаблення санкцій. Чутливість цього удару для Росії була настільки велика, що коментар на сайті постійного представництва РФ при ООН переходить межі навіть не дипломатії, а звичайної чемності. Текст під заголовком «З перемогою, панове!», перенасичений емоційно забарвленою лексикою, оцінювальними судженнями та пропагандистською риторикою, є класичним зразком маніпуляції, і аж ніяк не відповідає стандартам міжнародних відносин. Зокрема, дії України з блокування резолюції РФ оцінюються як «палки в колеса», «блюзнірство», «заяложені штампи та фейки про Росію».

Болючу поразку російської дипломатії також прокоментували у Держдумі, назвавши це «неконструктивним та антигуманним підходом». Реакція на подію також пролунала з території анексованого Росією Криму, де представник окупаційної адміністрації – заступник голови так званої «Громадської палати регіону» Олександр Форманчук в інтерв’ю «РИА Новости» заявив про «твердолобий український націоналізм, який не вписується в логіку» та «дрімучий анахронізм» рішення.

Істерика російських пропагандистів з приводу блокування резолюції є ще одним доказом того, що тема скасування санкцій є однією з нагальних на порядку денному сучасної РФ. Тішить той факт, що українська дипломатія робить впевненні кроки з формування власної адженди у відносинах з РФ, замість програшної, суто реактивної лінії поведінки.

Нездоровий ажіотаж серед російських можновладців та пропагандистів також викликала заява українського МЗС від 22 квітня щодо проведення онлайн-марафону «Місяць української дипломатії». Він передбачає роботу з виправлення статей про Україну в «Вікіпедії» декількома мовами, боротьбу з дезінформацією шляхом заповнення прогалин на теми російської агресії, інтеграції України до Євросоюзу і НАТО, відносин з іншими країнами, діяльності міжнародних організацій тощо. Робота розпочнеться з травня у співпраці з ГО «Вікімедіа Україна» мовами тих країн, де присутні українські представництва.

Звісно цей крок не міг залишитись непоміченим робітниками ідеологічного фронту РФ.  З реакцією не забарились – 23 квітня член комітету Держдуми з міжнародних справ Сергій Желєзняк почав з погроз, наголошуючи, що це, нібито, «підірве репутацію інтернет-ресурсу». Він також скористався типовим методом пропагандистів – віддзеркаленням, звинувативши Україну у переписуванні історії, тобто тому, чим давно та масштабно займається сама РФ.

«Ці чергові спроби переписати історію власної країни, а також підправити під свої політичні інтереси світову історію – дуже небезпечна гра. Подобна акція є, безумовно, політичним замовленням, скерованим, перш за все, на свідомість покоління, що підростає», – відзначив Желєзняк.

Особливо цинічно ця заява російського можновладця лунає на фоні вільного поводження Путіна з пам’ятними датами Другої світової, які він переносить на власний розсуд, як йому заманеться.

Ще один типовий приклад «віддзеркалення» ми спостерігали цього тижня у виступі голови комітету Держдуми з інформаційної політики, інформаційних технологій та зв’язку Олександра Хінштейна 20 квітня. Під час онлайн-дискусії «Журналістика, соціальні медіа та пандемія: глобальні виклики сьогодення» він заявив, що нібито більшість фейкньюс про коронавірус в РФ поширюється з території України.

За його словами, це «інформаційна війна, метою якої є паніка, дестабілізація ситуації в Росії та формування громадської думки щодо неможливості уряду РФ контролювати ситуацію у надзвичайних ситуаціях».

Також Хінштейн нагадав, що 1 квітня Путін підписав указ щодо посилення покарання за поширення фейків, який передбачає штраф у розмірі від 300 тисяч до 2 мільйонів рублів, а також позбавлення волі на термін від 3 до 5 років. Якщо пригадати, скільки «відпускників» зі зброєю приїхало з РФ на Донбас після трансляції російського фейку про «розіп’ятого хлопчика», то стає очевидним, що Росія цілком усвідомлює руйнівну силу  інформаційної зброї, та вкотре намагається звинуватити Україну у тому, чим не гребує користатися сама для досягнення власних геополітичних цілей.

Ще одним штрихом у загальній пропагандистській картині цього тижня є намагання РФ продемонструвати готовність надати допомогу «бідолашній та безпорадній Україні» від «сильної та могутньої Росії» , головною метою якої є офіційне проникнення на територію України «хоч опудалом, хоч тушкою». В інформаційному просторі це відбувалось по двох напрямках.

По-перше, настирливе бажання отримати від керівництва України офіційне прохання допомогти з гасінням лісових пожеж навколо ЧАЕС. Спочатку про це заявила речниця МЗС РФ Марія Захарова під час брифінгу 17 квітня (вона також відзначила, що на той момент прохання від української сторони щодо будь-якого сприяння Росія не отримала).

За тиждень, 25 квітня, цю заповітну мрію Росії було проголошено на міжнародному рівні – її артикулював заступник постійного представника РФ при ООН Дмитро Чумаков.

«Хотіли би скористатися можливістю та знову озвучити нашу позицію щодо готовності розглянути запит влади України про надання підтримки», – заявив можновладець.

Отже, РФ вкотре намагається покращити свій імідж в Україні та світі, намагаючись зобразити себе «рятівником», а не підступним агресором, щоб використати цей аргумент для зняття або пом’якшення санкцій, демонструючи «покращення добросусідських відносин» з жертвою своєї агресії. Водночас, цей крок підкріплює пропагандистський меседж РФ про Україну, як  «failed state», «державу 404», яка не може дати собі раду без допомоги північного сусіда. Хто саме був би у складі російської «гуманітарної місії», якби влада України дала на неї згоду, можна побачити на прикладі Італії. На тлі того, що 80% російського вантажу виявилось непотрібним, до країни НАТО, якою є Італія, на законних підставах потрапили військові та розвідники РФ (у тому числі, високопосадовці), а також російські пропагандисти – бійці інформаційного фронту.

Ще одним приводом для спроб РФ легально відправити на територію України своїх спецпризначенців, а водночас провести грандіозну PR-акцію з відбілювання власного іміджу, став спалах COVID19 на території Київо-Печерської лаври УПЦ МП. Омбудсмен РФ Тетяна Москалькова 23 квітня заявила, що попросила свою українську колегу Людмилу Денисову сприяти доставлянню у Лавру 2 тонн «гуманітарного вантажу», у тому числі, ліків, дезінфекційних засобів, захисних масок та рукавичок, нібито, зібраних «російськими вірянами».

Це найбільш цинічний меседж, який коли-небудь створювали у «міністерстві правди» РФ. Українці ще не забули підступні «дари волхвів», які були привезені з Росії на територію Криму взимку 2014 року, напередодні анексії пів острова. Організатором візиту був член Патріаршої комісії з питань сім’ї РПЦ Костянтин Малофєєв, один з фінансистів так званої «російської весни» в Криму. У складі «делегації» також був полковник ФСБ Ігор Гіркін (псевдо «Стрєлков»), який пізніше став  самопроголошеним «міністром оборони» окупаційних військ РФ в ОРДО, а зараз є фігурантом у справі про збиття малазійського боїнга МН-17 з російського «Буку».

Стійку асоціацію з «російськими гумконвоями» також мають жителі тимчасово окупованого Донбасу, адже кожного разу, коли на територію ОРДЛО приходить так звана «гуманітарна допомога» з РФ, значно посилюється інтенсивність бойових дій та обстріли підконтрольних Україні територій з боку російської окупаційної армії.

 

Резюме: РФ не припиняє і ніколи не припинить спроб підкорити Україну: політично, економічно, культурно, інформаційно. Намагання переписати історію, зокрема, Другої світової війни, залишається одним з улюблених інструментів російської пропаганди. Водночас, Росія масштабує вдалий досвід проведення гучних PR-акцій з надання «гуманітарної допомоги» населенню інших країн, нехтуючи неготовністю власної системи охорони здоров’я адекватно реагувати на спалах нового коронавірусу. Власні проблеми, які посилились через пандемію СOVID19 та погіршення економічної ситуації, спонукають російських пропагандистів використовувати будь-який інформаційний привід для покращення іміджу РФ, та особисто Путіна, з метою зняття або хоча б послаблення санкцій. Важливу роль у цьому процесі відіграє Україна, як країна-жертва агресора, яка стала причиною накладення цих санкцій. Тому дуже важливим є готовність України на всіх рівнях боронити не лише власні території, але й власний інформаційний простір, давати відсіч зазіханням російських пропагандистів та формувати власну адженду як для внутрішньої, так і для світової спільноти.

 

Валентина Бикова, аналітик Міжнародного центру протидії російській пропаганді